“Ординська” ненависть

Леонід Даценко, поет та громадський діяч

Знову і знову згадую слова бунтівливого Миколи Булатецького, який постійно повторює, що насправді в Україні є Партія регіонів, ця новітня кПРс, та всі інші, які теж потроху зусиллями самої ж влади об’єднуються в одну партію. І це правда, нинішня донецька бригада за рік свого владарювання витворила двополярний світ – вони (олігархи «а-ля Ахметов» із мільярдними статками, Президент із приватизованим Межигір’ям і вертольотними майданчиками, урядовці із рехвормами тіпа для людей, місцевий генсек Тулуб із донецьким сонмом „проффесіоналів” та всі інші, себто ми, прості українці. Ми – піддослідні кролики для їхніх реформ; ми – платники податків для щорічного зростання статків олігархів у кілька разів; ми – бидло, худоба, яких треба знищувати цінами і тарифами, закриваючи школи і лікарні; ми – гарматне м’ясо для зростання чисельності новітньої кРПс. Шість років тому вони придумали для нас ємне визначення «казли». А «казли» повинні стояти у стійлі, а якщо й мекати, то лише хвалу своїм поводирям-пастухам. А хто не хоче сумирно стояти у тому стійлі – тих під ніж репресій через міліцію, податкову, прокуратуру…

Такими "донецькі" хочуть нас бачити!

Ці реалії нинішнього життя-буття стосуються всіх теренів нашої держави, кожного громадянина, де б він не проживав…

Але все частіше ловлю себе на думці, що особливою «любов’ю» нинішньої ординської влади користується саме Черкащина, і ми з вами – себто місцеві аборигени (у їхньому уявленні), які з діда-прадіда тут проживаєм. Мені здається, що перш за все, вони не можуть збагнуть і зрозуміти ментальність цієї землі і людей, які на ній виросли, де поховані їхні предки і які мають якийсь особливий національний характер. На перший погляд, здавалося б, усе просто – споконвіку землеробський, а отже селянський край. Мабуть, і їм, донецьким прийшлим розповідали, що саме на землях нинішньої Черкащини досягла свого апогею Трипільська землеробська цивілізація кілька тисячоліть тому. У наших генах закодований той землеробський, селянський дух. У їхньому розумінні – характер свинопасів і забитих сільськими проблемами холопів… А відповідно свинопаси – то темна, забита і головне покірна маса, якою так легко управляти пастухам. Це ж, врешті-решт, не Західна Україна, яка навіть територіально, а в багатьох історичних вимірах навіть адміністративно, близька до цивілізованої, демократичної, а отже передової Європи…

Такими були наші славні предки!

От тут усіх ординців і зайд, в тому числі і нинішніх, перемикає – як цей селянський, землеробський (в їх уявленні забитий, темний і апріорі покірний) край спромігся стати осердям козацької держави – вільної, демократичної і войовничої за своїм духом. Їм не збагнути, як ця тиха мальовнича земля могла народити першого українського державника – гетьмана Богдана Хмельницького. Особливим феноменом для тих, хто сповідує ординську філософію, є постать Тараса Шевченка, який став велетнем українського національного духу, вирісши із цієї землі, поневоленої царатом, випаленої кріпацтвом і мракобіссям… Справжній жах наганяє сама лише згадка про Гайдамаччину, махновщину, Холодноярську республіку…

Радянська, комуністично-тоталітарна система знайшла просту відповідь на ці запитання: винищувати українців голодоморами, викорчовувати репресіями, виселеннями у Сибір… До речі, чи звернули ви увагу, що за радянської влади найбільш упослідженими в соціально-економічному розвитку були Канівщина і Чигиринщина, які кровно пов’язані з іменами Тараса Шевченка і Богдана Хмельницького.

Нинішня влада – плоть від плоті тієї комуністично-більшовицької системи. І курс марксизму-ленінізму та історії ВКП(б) сталінського розливу «януковичі» засвоїли чудово. Тому абсолютно закономірно, що на Черкащину була відправлена донецька бригада на чолі з «червоним генсеком» Тулубом. Перевірені донецькі кадри (як відомо, вони мають вирішувати усе) очолили саме Канівський і Чигиринський райони. Щоб повністю взяти під абсолютний «донецький» контроль Черкащину, вони виставили на минулих мерських виборах обласного центру «свого в дошку» Влізла…

Вони розуміють, що головна битва за Українську державу розгортається саме в центральній Україні, серцем якої є Черкащина. Вони пересвідчились, що у 2004 році саме центральна Україна, а особливо Черкащина, відіграла вирішальну роль у перемозі помаранчевої революції. Вони ніколи не вибачать черкащанам 80% голосів відданих за Віктора Ющенка. Вони ніколи не забудуть, що на Черкащині на останніх президентських виборах перемогла Юлія Тимошенко. Вони не подарують нам свого приниження на місцевих виборах 2010 року, де замість проголошених Тулубом 70% за новітню кПРс, вичавили менше 30. За все це вони нас не розуміють, вони нас ненавидять… І ось вустами свого поплічника у Черкасах Сергія Одарича клеять нам ярлики «заздрісних, ледачих, войовничих»… Так і проситься у цей ряд – свинопасів, холуїв, бидляків…
Але відповідь їм проста – це наша земля, це наша Черкащина, це наші герої – Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Гонта і Залізняк, брати Чучупаки, В’ячеслав Чорновіл, Василь Симоненко… І в цьому наша непереможна сила. Нам є за що боротись, нам є кого захищать…

І настає час, коли:
                         «Ми випрягли волів, перевернули плуга,
                          Сідлаємо коней та гостримо списи…»
І врешті-решт:
                        «Чекає бій. Все інше буде… після.
                         Життя триває. Точиться війна.»

Це пророче говорив наш земляк Анатолій Лупиніс. Так, ми програвали битви. Але завжди вигравали війни. Хай пам’ятають це нові ординці!