Різдвяна замальовка з натури (а натура нічого спільного з дійсністю не має))))
"- Нет, ну, это факт?
- Факт...Это даже больше чем факт..."
(голоса: "Нет! Это даже больше чем факт!...")
"- Это даже больше чем факт:
так оно и было на самом деле!.."
(Г. Горин, "Тот самый Мюнхгаузен")
Дійові особи:
Янучарич – пападент, він же цар, він же пахан, він же Генсек – у п’єсі не з’являється, але його дух ширяє скрізь і всюди.
Цюлюб – пенетратор Какаської губернії, місцевий генсек.
Усі інші – челядь придворна, придворні писарчуки, голоси, мужик у мундєрі і т.п.
У місто Какаси в’їжджає шикарне авто, на задньому сидінні якого комфортно вмостився Цюлюб. Відчувається,що він у глибокій ж… задумі.
Цюлюб: - О, Господи, не справдилась надія
і знову треба повертатись у вигнання,
як Лєнін в Шушенське,
в ці грьобані Какаси…
І знову – яйця, корови, надої…
Жодної шахти чи паршивої АЕС…
(Ця мисля наштовхує Цюлюба на ліричний лад. Він наспівує: «Вишєл в стєпь онєцкую парєнь маладой…»)
Одно лиш радуюсь за друзів,
ну, хто вони були щє вчора -
комірники, завгоспи, так на побєгушках…
А на Какащині вони, єдрьона мать,
усьо поважні люди –
керівники районів, заступники генсека,
тоість у мене…
У цей момент авто з усього розмаху влітає в колдойобину. Чути скрегіт гальм і зубів Цюлюба.
Цюлюб: - От падло! Знов нагадав про себе цей Одурич…
Дарма таки його не посадив…
Та що поробиш. Йоська Бутербродський
з нашими йоськами за нього підписались…
І знов він – голова, а я у нього цей – прораб…
(Зле сміється)
Ну та нічо! Я їм ще понастрою
нову Какащину. Вони получать в мене
отдєльну хазу у місцевому Сізо.
Одні лиш Павліки Морозови кругом…
Чого он вартий Кабаненко Вадік –
свиня свинею. Наблизив блін до тєла,
а воно кусає, бля, за руки…
Та й він своє получить
замість Гостінного двора – казьонний дом!...
Усі получать в мене кузькіну мать!
Авто зупиняється біля білого дому, клерк запопадливо відкриває задні дверці і останні слова Цюлюба уже добре чути на вулиці, де зібралася придворна челядь і придворні писарчуки-журналюги. На цих словах усі дружно гепаються на коліна.
Чути голоси: - Прости нас, батьку!
Цюлюб (поблажливо): - Та годі вже, вставайте!
Чути аж з надривом: - Не встанем, батьку!
Цюлюб (вже зовсім розімлівши від задоволення): -
Та ладно, ладно…Скажіть вже щось розумне…
Придворна челядь (перебиваючи один одного):
-Нарешті нам з’явилось сонце!..
- Бо тут без вас і сонце не вставало!...
- Бо тут без вас корови не доїлись!...
В цей час придворні писарчуки підповзли аж до самих ніг Цюлюба.
Цюлюб (поплескуючи писарчуків по мордочках і сідницях): - Що заскучали?
Писарчукова братія: Та тут без вас і сонце…
Цюлюб: Та чув уже…Придумали б щось нове…
Піднімається писарчук із білобаївської газети, натхненно декларує:
Пападент наш Янучарич
мудро нас вперед веде! –
Віримо що у країні
Лад й порядок наведе!
Цюлюб: Оце сказав, аж серце заспівало…
А ну вставайте, будемо співать.
Із загального хору «Не встанем, батьку», виділивсь високий тенор «Не встанем, батьку Черевань!»
Цюлюб: Що? Хто це сказав,
хто нагадав про ту злочинну владу?
Голос із челяді: Простіть засранця… Вирвалося всує…
П’ять років ще даються узнаки…
Засіло десь глибоко у мозгах…
Дєрьмовий (мужик у мундєрі):
- Дивіться, суки! Бо мозги – то штука,
що має свойство розлітаться по стіні…
Цюлюб: - Встали хутенько і построїлись рядами,
повторимо у сто останній раз:
Хто винен у хрєновому житті народа?
Всі (голосно і твердо): - Злочинна влада мандаринів-апельсинів
Вони пронеслись акі саранча
і знищили, і зруйнували геть усьо!
Цюлюб (задоволено потираючи руки):
- До речі, як там помаранчевий пан Саша?
Ісправно платить у общак онєцкий?
Дєрьмовий: Та платить, сука! Хоч здається мало,
бо розікрав, бо розікрав…
(риється в паперах)
О, розікрав аж 20 він лімонів
і все списав на пчьоли,
і на підкову ту, що золота…
Тоість на власну водяну заімку…
Цюлюб: - То може вже пора, як Луцика
За жопу і на нари?...
Дєрьмовий (задумливо): - Та можна ще доїти….
А здоїмо тоді уже…
(наспівує)
Золотиє купола на груді наколоти…
Усі натхненно підхоплюють, згадуючи тяжкий життєвий шлях Пападента:
Только сініє оні і ні грама золота…
Цюлюб (стираючи скупу чоловічу сльозу): -
До речі, сінії…А як дєла партєйні?
Голос із натовпу: Докладаю, товаріщ дорогий Генсєк!
За ваше остутствіє в кПРсу записалось:
328 вчителів і 200 медиків як льоду,
а также трактористів 260,
доярок шістдесят одна,
а ще заслужений Бугай…
Цюлюб: Не зрозумів. Це що народу вже не вистачає?
Голос із натовпу: Та нє, не в тому смислі,
не племінний бугай,
а в тому смислі, що герой…
Ну, той Бугай такий герой, як ви…
Ну, ви - герой шахтьор,
а він герой за сахарні заводи…
Цюлюб: Це радує, що вже й такі герої
В скарбницю партії бабло…тьху…серця свої кладуть!
Придворна челядь, закотивши очі під лоба, починає співати:
Нову Какащину построїм
Народ ходитиме тут строєм
ПаРтія – наш рулєвой,
Веди в майбутнє ГЕмоРОЙ!
Цюлюб (втерши ще одну скупу чоловічу сльозу):
-Та годі, годі про героїв…
Ми ж маєм думати про цей,
ну, як його – народ.
Голоси: - А що народ? Народ безмолствує,
а значить він довольний.
- Життя покращилось уже сьогодні, як каже Пападент.
- Підтримує наш курс своїми голосами…
- І радо зустрічає Новий рік!
Цюлюб: - А йо…йо…йо (наслідуючи Пападента)
Йолка – вже на носі…
Он, пенетраторська давно уже горить,
а ми тут теревеним теревені.
Запрошую за пенетраторські столи!
Челядь на чолі з Цюлюбом переміщається у простору світлу залу.
В цей час біля пенетраторської йо…йо…йолки ледве чути народну колядку.
З Новим Роком!
З новим щастям!
Знову раком,
знову боком, -
хай їм трясця.
Уряд зверху – люди знизу
Так перемагаєи кризу.
І не думай опираться
Вже дві тищі одинадцять
раз нас мали й знову мають –
так кохають, так кохають.
Будуть далі нас кохать,
якщо будемо мовчать!
Коляда тоне у громі феєрверків і пострілів пробок з-під шампанського.
(Далі буде)
Кирил Правдобрех
Немає коментарів:
Дописати коментар