Туніс, Єгипет, Лівія... Хвиля кривавих революцій затопила азійські тоталітарні країни. Гарячий східний норов після десятиліть німої покори і ганьби вирвався у пригноблених народів з такою силою, що полум’я нещадної пожежі розкидає іскри далеко на захід, і вже весь світ насторожено чекає, де спалахне наступне вогнище нестримного гніву.
Щоразу, вмикаючи новини, подумки радію, що в українцях – більше європейського. Хоча частка азійського максималізму і безкомпромісності в нас таки є. Тиха вода греблі рве – мудро застерігає тисячолітня історія. А якщо українська гребля так недолуго, якось похапцем, без будь-якої системи зведена і вже добряче протікає, то достатньо невеликого чорторию, щоб вся та темна стихія враз вибухнула і понеслася нестримним потоком, змітаючи все, що недоруйнували і збудували ми за останні двадцять років. І при цьому дивує лише одне: чому так уперто нинішня влада довбає в тій греблі все нові і нові проріхи, адже, сидячи на самісінькій її вершині, зметена буде першою?
Утім, донецька сутність нинішніх керманичів явно неглибока. Вони, певне, вчили історію за скороченою, „табачниківською” версією, тож навряд чи засвоїли жорстокі уроки минулого. Хіба ж назвеш далекоглядними стратегами тих, хто при повальному зубожінні наслення щодня товче про дефіцит продуктів, неминуче зростання цін на товари і послуги і необхідність доведення тарифів на комуналку до „економічно обгрунтованого рівня”? А де ж той „економічно обгрунтований рівень”? Газ подорожчав на 50%, має ось подорожчати ще на 50%, піднялася в ціні електроенергія, на 50% виросли рахунки за тепло, суттєво підскочила плата за водопостачання і водовідведення. А влада з натхненними обличчями розповідає, що це ще не кінець, що знову подорожчає світло, вода, комуналка. І при цьому серйозно попереджає, що грошей на трудові пенсії чортма, що працювать народу треба аж до смерті, а школи і лікарні треба трохи не з половини закривать. Словом, готуй, простолюд, останню сорочку, ми скоро по неї прийдемо, бо нам хочеться в Євро-2012 граться і за мільйони собі вертолітні майданчики будувать. Та за таких обставин і найміцніший дах зірве.
А ще ж в регіонах місцеві „янукоазарови” стараються, дірявлять греблю людського терпіння, аж руки терпнуть. Он від черкаського губернатора Сергія Тулуба інвестори, як зайці, розбігаються. Навіть ті, що вже в області місце нагріли й гніздечко звили. Наприклад, той же завод „Богдан”. Виховані автомобілебудівники, коли сказала влада автобус школі подарувать – подарували, грошей на реконструкцію Шевченкового музею в Каневі дать – дали. А все мало. Захотілося обласним керманичам ще шкільних автобусів по супернизькій ціні. Зрештою, після гучних скандалів і публічного з’ясування стосунків, облдержадміністрація пристала на умови заводу – 300 тис. грн. за двадцятимісний автобус – але „Богдан” вирішив більше в „підкидного дурня” з владою не гратись і перереєстрував свої черкаські підприємства в Києві. Щоб місцеві чиновники не могли, в разі чого, автомобільний гігант так грубо і відверто шантажувати. Київ, воно звичайно, краще, ніж Ліхтенштейн, але все одно Черкащина залишилась без чималого шматка бюджету.
З дрібнішим місцевим бізнесом донецькі „варяги” взагалі не церемоняться. Днями в одну з черкаських будівельних контор увірвалися правоохоронці з автоматами, всіх працівників обличчям у підлогу поклали, всю документацію в коробки склали, вивезли, а офіс опечатали. Підстава, кажуть, банальна до крику – комусь з донецьких фірмочка в око впала. Тож який дурень при такому „інвестиційному кліматі” буде економіку розвивать та створювать нові робочі місця?
І те, що хтось ще насмілюється щось там патякати проти „керівної і спрямовуючої”, теж черкаську владу несказанно дратує. Цілу бурю емоцій в ОДА викликали зіпсовані біг-борди Сергія Тулуба по дорозі від Черкас до Лисянки. Обласний очільник поїхав туди проводити обласну колегію і через тоноване скло свого авто роздивився, що всі хвалебні глянсові полотнища обписала всякими пакостями рука якогось народного месника. Уявляєте, яку тоді оскому в цих „демократів по–регіональному” викликають незалежні ЗМІ. Вони сплять і бачать, щоб всіх їх придушить. Але зразу заткнути рота всім важко, тож діють поступово, прикриваючись суто господарськими претензіями. Днями в телеканалу „Антенна+”, що дозволив собі на всі застави критикувати мера Черкас, якісь неув’язки з ліцензією раптом знайшли, і в договорі на оренду приміщення, де знаходиться телеканал і редакція газети „Антенна”, теж якісь юридичні нюанси відшукалися. Мовляв, ми шо? Ми хочемо, щоб по закону все було. І „по закону” медіагрупу ефіру позбавлять і на вулицю викинуть: кричіть опозиційні гасла на площі через гучномовець і на паркані свої пасквілі на владу пишіть. Може, вас хтось почує.
Та тільки в українців досвід успішної підпільної боротьби набувався століттями, нам до партизанщини не звикати. Бо хоч Україна, на превелике щастя, не Лівія, але й не Росія. Тож гасло опозиції Черкащини „Владу – на мило, Тулуба – у відставку!” цілком може набути більш масштабного звучання.
Леонід Даценко, голова Черкаської обласної організації Української народної партії
Немає коментарів:
Дописати коментар