Працівник обласної прокуратури, який опитував
Сергія Марченка та Ігоря Сичова з приводу
депутатського запиту В. Мамалиги, підтриманого
сесією міськради 2 червня 2011 року,
навідріз відмовився вносити до протоколу
їх заяви щодо неправомірних дій міліції.
«Дивні діла Твої, Господи!»
Мабуть саме так пересічний черкащанин православного віроспові-дання зможе тепер казати не тільки на адресу Вседержителя. Не здивуюся, якщо послідовники деяких інших релігій при цьому у захваті складатимуть перед лицем долоні та благоговійно промовлятимуть: «Аум!».
І ці їхні слова стосуватимуться аж ніяк не Творця Всесвіту, не якоїсь Вищої Сутності, а всього-на-всього земних служителів однієї давньогрецької богині, якій свого часу олімпійські батьки зав’язали оченята та сунули дитині в руки меч та ваги. При тому зробили це в такому ранньому віці, що інколи просто дивуєшся: «Як біднесенька взагалі стільки років наосліп щось там важить? Кому і що рубає?»
Тож розповідь піде про Феміду. Вірніше, не стільки про Зевсову другу жінку, скільки про її, так би мовити, сучасних черкаських «жерців», тих з ким власне й асоциюється той самий «караючий меч закону».
Як відомо, ще 2 червня цього року після бурхливого, майже скандального обговорення, сесія черкаської міської ради прийняла рішення підтримати запит до обласної прокуратури депутата Володимира Мамалиги з приводу подій, пов’язаних з інцедентом під час проведення мітингу опозиції 24.05.11р. та наступним затриманням і засудженням до 3-х діб арешту Ігоря Сичова та Сергія Марченка. Про те, як відбувалася емоційна дискусія наколо цього питання в раді, мальовничо розповів репортаж на «Прочерку», я ж приверну Вашу увагу саме до депутатського звернення В.Мамалиги, якісну фотокопію якого теж пропоную переглянути читачам.
 |
| Депутатський запит В.Мамалиги до обласної прокуратури. Натисніть на зображенні для збільшення |
Ось що розповів «Дзвону» один із затриманих за написи на паркані на Соборній площі хлопців Сергій Марченко:
- 8 червня зранку мені подзвонив додому працівник обласної прокуратури, представився і чемно запросив прийти о 17 годині того ж дня на Шевченка, 286 та дати свідчення стосовно депутатського запиту, в якому йшлося про наше з І. Сичовим затримання та арешт. Безумовно я, як законослухняна людина, одразу вирішив що піду туди, хоча знову таки ніякої офіційної повістки мені з цього приводу не приходило. Мабуть працівники прокуратури, сподіваючись що я, навчений попереднім досвідом, зараз без письмового запршення не прийду, ніяк не очікували моєї появи перд дверми цієї установи в назначений час.
Тому мене ще годину, аж до 18:00 протримали на ганку прокуратури, мотивуючи тим, що працівник, який мав мене опитати був десь «на виїзді». За це час я кілька разів підходив до охорони і просив з’ясувати, коли ж з’явится цей добродій, але вони тільки знизували плечима.
І тільки тоді, коли я став рішуче наполягати, щоб охоронці зробили про мій вчасний прихід сюди відповідний запис в журналі реєстрації відвідувачів (а він обов’язково є в будь якій режимній установі, прим. «Дзвону»), одразу знайшовся і вийшов за мною той таки співробітник,.. що начебто був за межами приміщення прокуратури.
Далі більше. Оскільки я після звільнення з ІТТ ознайомився зі змістом депутатського запиту, який був надісланий до прокуратури, тож очікував, що саме за викладеними в ньому фактами мене й будуть опитувати її працівники. Натомість помічника прокурора, в кабінеті якого я зараз знаходився, цікавило чи де я взяв той балончик із форбою, чи то в яких я стосунках з іншим затриманим І.Сичовим або чи умовляли мене організатори мітингу писати те, що я врешті написав на паркані. А головне, що хотів почути прокурорський співробітник, чи згодний я з вироком суду. За весь час «опитування», а все це відбулося всього хвилин за 25-30, я кілька разів намагався висловити власні зауваження щодо дій міліції, проти мене зокрема, як на самому мітингу 24 травня, так і після, під час мого доправлення в Соснівський РВВС м. Черкси, затримання, складання адмінпротоколу та арешту. Але помічник прокурора навідріз відмовився це вносити до протоколу нашої «бесіди», мотивуючи дослівно тим, що «йому це все нецікаво, і воно не стосується суті депутатського запиту»!
Наприкінці він пожалівся, що не може ніяк знайти мого «подєльніка» Ігоря Сичова, тож мабуть доведеться його розшукувати. І це при тому, що всі номери мобільних та домашніх телефонів були ще в нашій справі про адмінпорушення, і я особисто знав що Ігор знаходився в місті та здавав сесію в інституті!
Саме тому, одразу по моєму виході з прокуратури один з моїх товаришів, що чекали мене неподалік, і який мав мобільний номер Ігоря, йому зателефонував та розповів про таку ситуацію.
Буквально через 15 (!) хвилин Сичов, який мешкає поблизу, вже був на сходах ганку обласної прокуратури, чим неабияк засмутив того ж таки помічника прокурора, що вже збирався з почуттям виконаного обов’язку спокійно піти з роботи.»
Сам Ігор Сичов вийшов з дверей прокуратури Черкаської області ще швидше ніж це зробив його попередник. Його «опитування» з тими ж протокольними викрутасами тривало загалом не більше… 20 хвилин. І з тими ж наслідками.
«Не цікаво! Не стосується! Не по суті!» Це теж Ігор Сичов вислухав у відповідь на власні претензії до дій міліціянтів під час мітингу 24 травня та подальшому затриманню хлопців.
Які ж саме завуваження, які заяви цих двох молодих опозиціонерів категорично не забажали вислухати та зафіксувати на папері в прокуратурі Черкаської області? Чи дійсно вони так різняться з тезами депутатського запиту, по якому власне і опитувалися Марченко з Сичовим?
1. Чому працівники МВС жодним чином не реагували на побиття Марченка та спробу викрадення обох пізніше затриманих хлопців, вчинену невідомим особами 24 травня 2011 року на Соборній площі, як цього вимагає п.23 та кінцеві положення ст.10 Закону України «Про міліцію», і досі не проводять жодного дізнання по цьому факту?
2. Чому міліціянти, а особливо її керівники, яких було вдосталь під час проведення мітингу 24 травня, не зробили жодної спроби припинити правопорушення, в якому звинуватили потім Сичова і Марченко, безпосередньо на місці події або попередити учасників акції про неприпустимість і протиправність їхніх дій, хоча цього прямо вимагає, зокрема п.2 та 5 ст.10 Закону України «Про міліцію» та надає відповідне право його п.1 ст. 11?
3. Чому до Сичова і Марченка був застосований привід, бо тільки так можна кваліфікувати приїзд до обох хлопців з самого ранку одразу кількох працівників міліції з примусовим доправленням їх до Соснівського РВВС, хоча ст.11 п.3 Закону України «Про міліцію» надає це право тільки «в разі ухилення від явки за викликом у встановленому… порядку»?
4. Чому працівники МВС за весь час пербування в РВВС та потім в суді не робили спроб повідомити родичів про місцезнаходження Сичова і Марченка, хоча ст.5 Закону України «Про міліцію» вимагає це зробити «негайно, але не пізніш як через 2 години після затримання», а номерами телефонів рідних поцікавились тільки вже в ізоляторі тимчасового тримання?
5. Чому працівники МВС не надали Сичову і Марченко усних роз'яснень ч.1 ст.63 Конституції України ( 254к/96-ВР ), права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника та одночасно в друкованому вигляді - роз'яснень ст.ст. 28, 29, 55, 56, 59, 62 і 63 Конституції України та прав осіб, затриманих або заарештованих (взятих під варту), встановлених законами, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника, як це вимагається ст.5 Закону України «Про міліцію»?
6. Чому затриманих і доправлених до прміщення суду Сичова і Марченка не попередили про початок судового засідання, не представили суддю та не повідомили про право на судовий захист та можливість скористатися послугами громадського захисника?
7. Чому відбувши по 3 доби адмінарешту хлопці й досі не мають на руках відповідних судових рішень, на підставі яких вони власне і сиділи в ІТТ?
Сім «чому». Сім питань без відповідей, які тепер навряд чи будуть хоч якось з’ясовані черкаською прокуратурою при підготовці відповіді на запит В.Мамалиги, підтриманий сесією міської ради.
Тепер, шановні читачі, Ви й самі можете зробити висновок, наскільки ці сім «чому» вкладаються в суть цього депутатського звернення та, чи правий той помічник прокурора, що навіть не захотів їх вислухати!
Я свідомо не називаю прізвище згаданого працівника прокуратури, бо абсолютно певен, що й сам він, і його колеги, люди достатньо професійні, проте за умов шаленого адміністративного тиску, що супроводжує сьогодні діяльність правоохоронних органів, результат цієї відомчої перевірки навряд чи буде залежати від конкретних персоналій.
Та може справа в іншому? Може черкаські служителі давньогрецької богині Феміди просто «за давністью строку» забули, що в бідолашної тільки очі закриті пов’язкою, але аж ніяк не вуха, якими вона мала б почути кожного, хто вимагає справедливості?
«Почути кожного!»
Знайомий вираз. Здається нещодавно на українському Олімпі вже хтось казав подібне, і ми добре пам’ятаємо, що з того вийшло. Але буде набагато більш прикро, якщо і у випадку з дотриманням елементарних прав і свобод громадян в наших рідних Черкасах, їх спіткає та сама доля.
От тоді нам всім буде точно один великий «Аум!»
Немає коментарів:
Дописати коментар