Спогад арештанта
Сергій Марченко, український націоналіст
"Ще в “хаті” та “на боксах” Ви вислухаєте
безліч легенд та переказів про судові розслідування. Більшість з них — дурниці,
але з часом доведеться переконатись, що ухвали суду нерідко дійсно базуються на
емоціях суддів, “замовлених слівцях”, але не на здоровому глузді. Карний кодекс
в ухвалах суду — лише прикриття."
Олесь Вахній, «Від дзвоника до дзвоника»
Цього слід було очікувати. Тим
більше в нашій країні. І тим більше для незгідної з чимось людини. Реалії
нашого життя такі, що звичайна людина навіть просто вийшовши на вулицю, може
повернутись додому через кілька років. Даний факт за 70 років окупації та
подальші роки «незалежності» став настільки буденним, що народ сприймає його як
належне. Звісно, дивно констатувати таку апатію в головах співвітчизників, але
говорити цього разу будемо не про це. Говорити будемо про дві на перший погляд
прості істини, а реально – складну науку для багатьох людей, що стали на шлях
спротиву: постійна моральна самопідготовка до подібних сценаріїв та
солідарність з тими, хто опинився під тиском репресивної машини.

Відразу зауважу таке – я не ставлю перед собою
мету когось повчати чи гордо щось розповідати з висоти «бувалого». За великим
рахунком я не можу назвати себе політв’язнем
чи переслідуваним. Три доби – це настільки мізерний термін у порівнянні з тими,
хто відбуває покарання за свої погляди зараз… Але ці три доби – це факт. Факт
нажаль неприємний, дещо все-таки несподіваний, але гріх не скористатись
моментом, аби не поділитись враженнями з тими, кого подібний сценарій розвитку
цілком можливо зачепить вже завтра.